Згадався вислів: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Чи справді так? Сьогодні істинність цього висловлювання можуть перевірити всі, хто живе в Україні. На жаль… На превеликий жаль… На сході України говорять РГД, ПЗРК, установки «Град», «Нони» всього не перелічити. Але чи замовкли музи? Чи непотрібним стало тільки те, що насправді не мало жодного відношення до мистецтва, культури, духовності, а було лише бізнес-проектом?

Запрошення на участь у «Святі моря», що проходить у м. Клайпеда (Литва), хор «Княжа вольниця» Будинку культури с. Білогородка отримав задовго до буремних подій в Україні. Щороку на кілька днів наприкінці липня в це портове місто з’їжджаються артисти, художники, народні майстри і спортсмени, щоб своїми талантами та здобутками привітати Балтійське море і порадувати численних глядачів свята. Керівник колективу – заслужений працівник культури України, професор Київського національного університету культури і мистецтв Петро Андрійчук тривалий час співпрацює з головою ради місцевого клубу української традиційної культури «Просвіт» Іреною Пятрульонєнє.

Час від часу ця організація запрошує українські колективи до участі у фестивалі в їхньому рідному місті, який збирає друзів уже 80-й раз. Цього року честь представляти Україну випала колективу з Білогородки. Було вирішено чимало організаційних питань, підготовлено репертуар, оновлено костюми, але ситуація в Україні ставала щодня все складнішою…

Перед учасниками постало питання: їхати чи не їхати? Як залишити сім’ї у такий неспокійний час, коли вже близько 20 односельчан були мобілізовані і кожен, хто мав синів чи чоловіків призовного віку з острахом чекав, що завтра повідомлення з вимогою з’явитися до військкомату принесуть у його дім. Чи вдасться без проблем перетнути кілька кордонів і так само повернутися назад? З іншого боку, українська діаспора Клайпеди, зокрема Ірена Пятрульонєнє та Поліна Норейкєнє вже все організували для прийому гостей і з нетерпінням чекали їх приїзду та й, правду кажучи, не щодня запрошують на міжнародні фестивалі. Нарешті, після чергових обговорень було прийнято рішення їхати.
Клайпеда зустріла учасників «Княжої вольниці» яскравим сонцем і теплим морем, нетиповим для цього північного регіону, що стало приємною несподіванкою для хористів, більшість з яких вперше опинилися на берегах Балтики. Але набагато більшою несподіванкою для колективу стала та підтримка, яку висловили українцям мешканці та гості Клайпеди наступного дня, коли хор разом з іншими учасниками «Свята моря» взяв участь у святковій ході центральними вулицями міста.

Наближення колективу з України у національних костюмах та з прапорами в руках глядачі вітали гучними оплесками і вигуками: «Украина, держитесь!», «Украина, мы с вами!», «Слава Украине!». У натовпі глядачів можна було побачити дітей з жовто-блакитними кульками і навіть людей у вишиванках. Дійшовши до головної площі, де мало відбуватитися святкування, хористи не без подиву помітили, що ні в кого в руках не залишилося жодного прапорця, адже протягом усієї ходи не один раз звучало запитання-прохання зі сльозами на очах: «Можно мне флаг моей Родины?». Щодо самих учасників, то стримати сльози не міг ніхто – ні дорослі жінки, ні сивочолі чоловіки, ні молодь. Якісь незнайомі до цього почуття переповнили серце і душу й заважали співати, хоча пісня була близькою і зрозумілою, як ніколи, і хотілося, щоб її почув увесь світ:

«Хай живе, хай живе вільна Україна,
Хай живуть, хай живуть славні козаки.
Хай цвіте, хай цвіте червона калина,
Нехай згинуть воріженьки на вічні віки!»

На жаль, на вулицях Клайпеди довелося зустріти й поодиноких людей, отруєних російською пропагандою. Але, щоб переконати таких людей, здебільшого етнічних росіян, у чомусь, потрібно було б прочитати коротенький курс історії, починаючи з часів Київської Русі, а в «Княжої вольниці» було інше завдання – відкривати Україну литовцям через багатство пісні.

Концерт народного хору «Княжа вольниця» відбувся у Клайпеді 26 липня на площі Театро. Хор виконав відомі авторські пісні, серед яких «А льон цвіте» та «Ти мене замани» І. Сльоти, «Пісню про хліб» А. Пашкевича, «Хай живе вільна Україна» М. Шапошника та українські народні пісні, більшість з яких прозвучали в обробці художнього керівника хору Петра Андрійчука. Акомпанував молодий талановитий музикант-віртуоз Олександр Магаліс.
Програма була побудована таким чином, що глядачі мали можливість ознайомитися з усією різноманітністю української пісні: від ліричних, розлогих акапельних, з традиційним українським виводом, – до звитяжних, козацьких, патріотичних. З огляду на ситуацію в Україні, керівник колективу вирішив не включати в програму концерту великої кількості розважальних і танцювальних пісень, тому були виконані лише кілька найвідоміших, аби глядачі мали уявлення і про цей різновид української народної пісні. Своїми неповторними голосами зачарували глядачів солісти – О. Пастух, О. Давиденко, К. Пономар, С. Желавський, М. Івашко, Т. Руденко, М. Панов, Т. Лисюченко.
Особливе захоплення у глядачів викликала литовська народна пісня, що в перекладі на українську має назву «На горі верба хиталася», яку хористи спеціально підготували саме для цієї поїздки. Тонке розуміння музики і глибокі професійні знання керівника хору Петра Андрійчука допомогли йому настільки урізноманітнити і навіть збагатити мелодію цієї пісні, що колективу довелося повторювати її на біс. До речі, на концерті був присутній професор Інституту мистецтв Клайпедського університету Броніславас Скірсгілас, який був дуже здивований, коли дізнався, що перед ним хор сільського Будинку культури, а не професійний хор із філармонії.

На завершення концерту прозвучала пісня-символ України – «Єднаймося, люба родино», велич якої у поєднанні з професійною майстерністю її виконання «Княжою вольницею» зробила, здавалося, неможливе у чужій країні – люди піднялися зі своїх місць, ніби відчуваючи себе єдиною родиною з артистами, які стояли на сцені. У цей момент ще раз підтвердилася думка про те, що справжнє мистецтво не має кордонів.

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченка стала фінальним акордом концерту, хоча ні глядачі, ні самі артисти не здогадувалися, наскільки гучним він буде. Перші слова пісні… і перші краплі дощу з майже ясного неба… Мелодія наростає, гучнішає – і сонце ховається за хмарою, а дощ стає ряснішим… І нарешті голоси заповнюють усю площу, долітають до небес і звідти повертаються рясною зливою, накриваючи усіх присутніх. «Це знак…», каже хтось, «Сили природи на нашому боці», міркує інший, «Шевченко – справді український пророк», впевнено підсумовує третій…

Артисти від’їжджали зі змитої дощем площі, відчуваючи, що сьогодні зробили усе, що могли, вклавши у свій спів душу до останньої краплини, а їм услід з-під парасольок та тентів літніх кафе махали услід десятки рук.
… Коли говорять гармати, музи повинні бути голосними, як ніколи. Один з глядачів після виступу сказав, що завдяки «Княжій вольниці» в України на кількадесят прихильників побільшало, а отже наша перемога стала ближчою на кількадесят днів. Слава Україні!

Вірш солістки хору Давиденко Ольги, навіяний враженнями від поїздки.

На фестиваль до моря у Литві
Хор «Княжа вольниця» приїхав з України.
Ми ще не знали, як на цій землі
Зустрінуть нас, чи будем ми єдині?

І на ходу по Клайпеді усі
З тривогою і гордістю ішли ми,
Частинку серця рідної землі
Всім землякам з тривогою несли ми.

Були і сльози, і веселий сміх,
Слова підтримки: «Ми всі разом з вами!
За вами правда, щира і свята,
І перемога буде тільки з вами!»

Хай розправляє Україна крила,
Земля, наповнена любов’ю і теплом,
Не вмре ніколи слава України!
Ми переможем в боротьбі зі злом!

Наталка ЗІНЧЕНКО,
кандидат філологічних наук,
викладач Київського
національного університету
імені Тараса Шевченка,
учасниця поїздки

Газета “Новий день” (Києво-Святошинський р-н Київської обл.).
9 серпня 2014 р.